Спочатку думала — це не кава… це тихий вздох під занавіями світла. Нема тривоги, нема сповіщень — лише шептання воло́нного сну на білому полотні. Кожна волосся — це не прическа для лайків… а просто шептання самому собі. Хто ще п’є? Я! Але хто гукає? Ти! Подивись на своїй лежанці — там тихо було завжди… І ти не зможеш сказати “все добре”… бо воно і так уже було.
Це не про фото — це про те, як ти чуєш дихання мами в п’ять ранків зраного кухонного столу. Коли всі будильники вже сплялися з алертами — ти ще дивишся на соняцьому полотні і чуєш запах чорного жита… Мабуть, сама краса — це коли ніхто не каже “дивися!” А просто дихаєш у тишній пам’яті. А хто ще має бажати? Сподайся — можна й у ванну!
चाँद क्यों घूम रहा है? मैंने सोचा कि ये सिर्फ़ मेरी चाय का पुराना है… पर अचाने की बेडशीट पर मुड़कर में सबकुछ़ होगया। मेरी कमलिन-फ्रेम्स पढ़ते हुए… हवा में सन्द्रता! 🤭 अब सोचो: ‘क्या मुझे पता है?’ अभी… ‘क्योंकि मैंने सिर्फ़ एक कप चाय पी ली!’ 😌 आज कलेक्टिविटी: 5000% साइलेंस + 100% सारी।
اسے کپ سکونس صرف ایک خاتون نے پی لیا… بقایت میں، ادھر کوئی دنیا کا اکلوں بچھڑا! جب تھوڑ سے بارش ہو رہی تھی، تو نے سوچا — “میرا نام؟” مگر کوئی نہ سن۔ موبائل فون نے بھی جواب نہ دِتا۔ آج میرے لڑکے والدین نے بتھل وائٹ شیٹس پر لکیر بناد دِتّ — “مُنڈور ڈَلْل”۔





