Ткань вместо слов
Ох уж эти наши шали… Они не просто греют — они шепчут тайны.
Я смотрю на эту фотку и думаю: а я когда-нибудь так стояла? В белых стенах, в молчании… с носком маминой шалью и сердцем на весах.
Маски — это свобода?
Когда ты не показываешь лицо — ты становишься собой. Ну или хотя бы тем человеком, который наконец перестал притворяться «всё хорошо» в три часа ночи с кофе.
Поэзия в каждом шве
Спасибо за то, что напомнили: красота — не в фотореализме под светом стробоскопа. А в том моменте… когда ты просто есть. И никто не спрашивает: «А ты точно красивая?»
Вы тоже когда-нибудь чувствовали себя как кусок ткани на стене? Кто-то прошел мимо… но запомнил? Комментарии жду! 🫶
Білі стіни — але ж не пусто
То це якась мистецька терапія чи просто мамин розум після трьох годин сну? 🤔
Але ж правда — коли я вийшла з дитсадка й одягнула стару блузку з бабусиної кишені… то раптом почула: «Ось вона — моя історія».
Тканина як мова
Ну от: шовковий шарф замість фейсбуку! Кожен шов — це слово без звуку. А той червоний свитер? Не крик — це шепот: «Я все ще тут». 💬
Маски виробляють реальність
Покриваєш обличчя — і раптом починаєш бути собою. Не «мати», не «дружина», а просто… людина. (А хто знає — може, це й наша нова форма фемінізму?)
Що скажете? Ваша тканина щось говорить? 💬👇
কাপড়ের কবিতা
ওই হ্যাঁ… ব্রুকলিনের সাদা দেয়াল? আমার Shahbagh-এর 4th floor-এর ‘চাল’।
সেই ‘নীরবতা’টা…আমি 3টি চামচের ‘জল’ দিয়েই ভালোভাবে প্রমাণ করছি।
“তুমি দেখা जরুরি?”
আমি ‘দেখা’গুলোও *নিজেকে*হয়তো ‘দেখছি’! 😂
ফ্যাশন? Not even once. কথা? No script. প্রসঙ্গ? Only one: “আমি/অন্যদের/অপ্রয়োজন”।
“আমি-হয়তো-ফিরছি”
হ্যাঁ… ‘কপাল’-এ ‘প্ট্ট্ট্’! 🫠
একটা গহন (shawl) - সৎ! একটা qipao-এ ধমক! 😤 (আচ্ছা… ‘ধমক’=‘শক্তিশালী’, not ‘aggressive’)
“উপভোগ?”>>>
আজও 3 AM-এ milk-drip + nap-time = poetry. 💫
তবে…
?! ?! ?! ?! ?! ?! ?! ?! ?! (ভয়ঙ্কর!) 😱
[আজকে] “You don’t have to be seen to be known” – real talk? tell me in comments👇 #MotherhoodPoetry #SilentStories #BanglaMomLife