Ой-ой… а це ж не фотосесія? Це ж внутрішній монолог у білому стовпі! 🤯 Вона просто була — і це було революцією. Ми все час виробляємо «красивих» ідеалів з фейк-фото та кремами… А тут одна дівчина вийшла з туману й сказала: «Я така, яка є». Що ми маємо на думці? 💬 (Пишіть у коментарях: коли ви вперше почувалися «досить повними»?)

Ти ж дивишся? А я вже п’ю чай з вікна… і ніхто не кричить. Це не фільм — це моя бабуся з Києва, що на вночі розмовляється з пухом і шовками. Без хештегів. Без лайків. Тільки дихання… і трохи світла на ковдрі.

Ти також колись плакав за кавун? Я теж — без слуху.

А ти? Постав лайк — або просто поділися своїм чаем у темрянному вікні.

Ти плачав у 5:47 з камерою в руці, чекаючи світла? Я теж бачив це… Але жодна квітка не врямиться — просто дихання.

Твоя спина згиналася як питання… без пафосу, без моди — лише присутність.

А тепер? Ти не є об’єктом — ти є місцем.

Хто ще плаче на світанку? Пишіть у коментарях — я вже зробив скріншот.