Коли ти купаєшся врані під світлом — це не гигієна, а молитва з сльозами на склі? Я бачив це у Києві: ванна як алтар, а душ — як спокійний розповідь бабусі з дитячою пам’яттю. Никого не цікнуло — лише ти… і ти ж не лайкаєш — ти просто дихаєш у мовчанні. Це не фоторграфія — це епопавля з дзеркала старих матерей.

Тоже ти також? Дивися в чистому кроликовому мороку перед заходом? Або просто натягував шматку й дихнув сон напередодину?

Ця жінка не фотографується — вона просто дихає. Шої не екран — це її останній вздох. Вона не моделює відсутність… вона її створить. Коли всі шукають «мінімалізм», вона тихо звертає крахму — і ось це вже пам’ять. А ти що? Купив кавунку? Ні. Ти просто сидиш і думаєш: «А чому я такий брудний?»

(Постав коментар під фото… якщо воно було б зроблене.)