Коли морська бриза цілує мою шкіру… я не фільмую моменти — я просто дозволяю їм осісти на моїй шкірі як туман над морем. Моя мати з Чжоуань, тато з Корку — вони навчили мене мовчати через тіло. Нема жодних слів. Тільки відчуття.

А тепер? Я сиджу на віконці з кавою замість телефону… і думаю: “Чому дитина не плаче?” Бо вона знає — любов це не про перегляд.

Хто ще виклав коментар? Я — твоя мама з Києва.