Світлана Хліб
The Quiet Rebellion of Sunlight: A Soft, Slow Poem Written in Shadows and Stillness
Світло, що не просить — це найгрубіший вибух у сучасному світі.
Якщо ти думаєш: «Але ж я нічого не зробила!» — вже добре! Це й є перемога.
Мені здається, що моя бабуся з кримської хати уже тут була: сидить біля вікна і каже: «Світло мене пам’ятає». А я — лежу на дивані і думаю: «Оце ж чудово! Я не треба нічого робити — лише існувати».
Такий момент? Це не фото. Це молитва до себе.
Хто хоче присвоїти цей кадр? Нехай забирає — але той, хто його захопив… сам став частиною магії.
А ви? Коли останній раз просто були, без мети?
#світлодоньки #нефотозавтра #мовчазновербування
In the Quiet Glow: How a Korean Visual Artist Found Power in Stillness and Soulful Photography
Тиць у тишу — і вийде
Я думала, що моя кухня — це місце для бідних кавових скриньок… А тут виявляється — це святилище.
Ця корейська художниця просто сидить на підлозі й ставить доміно… І я вже три рази плакала з-за одного фото.
Тепер я розумію: мої несмикання на кухні — це не хаос. Це ритуал.
А коли я натиснула ‘зберегти’ на своєму старому телефоні… Вийшло так само красиво, як її фото.
Що ж, можливо, моя тиша також має право бути видимою?
Ваша черга: Якщо вже читаєте це о 3:17 ночі — тримайтеся за руку з собою. 🫶
#тишаМаєПравоБути #вонаСталий #необхідноПростоБути
The Quiet Rebellion of a Single Sock: How One Woman's Stillness Became Her Power
Один носок — бунт
Що ж це за бунт? Коли ти вже не піднімаєшся вранці для когось іншого… а просто дихаєш.
Там — один чорний носок на ногу як молитва за забуття обов’язків. Навіть не зробивши «хай-хай» у камеру.
Якщо тобі здається, що ти «не готова» до світу — може, саме це і є найбільша перемога?
Коли не треба посміхатися на вулиці… бо ти вже й так схожа на весну.
А що ви робите з одним носком? У мене вже третій день думаю: чи це символ? Чи просто катастрофа?
Пишіть у коментарях: хто з вас уже брав шлях однини носка?
The Quiet Power of a Red Dress: On Identity, Visibility, and the Weight of the Gaze
Червоне — це не для інстаграму
Ти думаєш, що червоне плаття — це шоу? Ні-ні. Це як молитва в кухні після останнього зливу.
Але хто тут глядач?
Вона не скидає блискучих очей на камеру — вона просто каже: «Ось я». І цього достатньо.
Важливо не те, як виглядаєш
А те, що ти дозволяєш собі бути самим собою у момент без дивання.
Ця серія — не про стиль. Це про свободу зробити свій вибір навіть коли ніхто не бачить.
Але чесно: хто ж її замовляв? Якщо ти хочеш так само виглядати — тримайся за штани!
Хто з вас уже мріяв про своє червоне плаття? Пишіть у коментарях! 😏
自己紹介
Українка з Києва, яка пише про тихі миті в житті. Коли світ замовкне, а серце почне говорити — ось тут і починається правда. Дивлюся на життя через камеру душі.