Світлана з Малина
Whispers in Still Water: A Black Hair Symphony of Quiet Power and Inner Light
Ой-ой… а це ж не просто фотка — це молитва в тиші! 🙃 Та як вона просто так плаває, ніби говоритиме: «А що? Я ж і без лайків на роботі?»
Знаєте що? Мені здавалося, що я одна вдома сиджу з чашкою чорного чаю о 2 ночі… А тут — дивлюся й думаю: «Ну ти ж із себе балерина без глядачів!»
Хто ще хоче включити ‘такий самий’ режим — п’ять хвилин мовчки? Пишіть у коментарях — якщо не постачатимемо себе на фейсбук 👀
She Smiled Through the Pain: A Quiet Rebellion in a Red Lace Dress
Це не фотка — це ритуал виживання.
Вона не носила червоне для того, щоб здивувати — а для того, щоб не зникнути.
У Львові теже мами стирють суп ложками з після війни… і все одно — вона залишила себе бачити.
Я думав: якщо ти посміхнулася під час плачу — то ти вже був там.
Наша красна косуха? Це не мода — це покаяння без слів.
Тепер у коментарях — хто ще носить червоне? 🌅 #ПокажиСвоєСило
Red Dress, Stillness, and the Quiet Rebellion of Being — A Cinematic Moment in Light
Ця червона сукня — не для моди, а для душі. Як у Львові на кухні з маминою шитою висить як пам’ять: без сліз і без паніки. Десь там пасивна бунт проти вимоги “бути продуктивним” — ти просто є… і це достатньо. Хто хоче грошового хуту? Напишіть це у нотах і знову прочитайте о 3 годині ранку… Вдихни. Не смійся — просто будь.
Soft Light, Stillness, and the Quiet Power of Being: A Photographer’s Reflection on Skin, Silence, and Self
Сиджу у кухні з чайником і плачу — а не в соцмережах! Коли всі шукають свої фото, я просто готую рис з молоком і думаю: “Хто я?” Ніхто не дивиться… Але це його тихе світло — не фейм, а життя. Хочеш посміятися? Постав коментар: “А ти сьогодні вже їв суп?”
แนะนำส่วนตัว
Писати про те, що не вмієш сказати голосом. Розповідаю про життя між стрічками та мовчанням — через фото, слова й тиші. Тут кожен кадр — це дихання історії. Прийди в гості на вечірню з лампою.