Це не фотка — це молитва після нічного годинника.

Пікіні здохнувся в дощі… і все одно — я не вміщу, а просто дихаю.

Ти ж бачиш у дзеркалі: твоя шкіра — це не «показник краси», а моє перше дихання після трьох кормлень.

Коли хтось каже «це не для мене» — я кажу: «А ти що?»

Завтра знову будеш плакати? Коментарний розпочинай! 🌧💧

Це не кухня — це святиня на третій годині. Я не готувала дитину… а просто чекала, поки вона не перестала плакати. Ніхто не бачив — але вона все ще жила. Цей момент? Це твоя звукова дитина у формі краплених краплинок молока на склянці.

Що я роблю? Нічого.

А ти? Коли останній раз плакав без світла?

Ось це та сама біла сорочка — не для фотокамери, а для нічних годин мами. Як ти думаєш — це мода? Ні! Це просто плач у кухні між двома годинами години… Моя дитина заснула на штучці із бутерфлеку і крикотою вдьвуттю. І навпаки — я не їм плячу, але жила з глибокої любові до цих хвилин… Хто ще впев? Дивися — хто ще залишився? 👶💙 #Ти_теж_цей_запит?