Це не фото — це ісповідь у темряній тиші.

Вона не фоткнулася для лайків — вона фоткнулася для дихання.

6 листів у темряній тиші… і кожен — з криком у сніговому морозі.

Та що за чудом? Якщо ви гуляли на Печерську з 2-ї години — ви вже знаєте: що моя місто шептнулося?

Не корпоративно. Не алгоритмом. А просто… коли ти самота із кофейною пляшкою на лавці — і чуєш: «Хто я був?»

Коментарний розпочаток! Ти ж не один? Напиши свого письма у коментарях!

Коли ти ділиш морозиво з хлопцем — це не смак, а ритуал. Не встигнувши камери — просто відчуваєш тепло у тишній тишній смерті. Три дівчини, ні слова… лише очі закриті на краплі ванілії. Це не їжа — це домовина. Коли ти даєш своє морозиво без запитання — ти кажеш: «Ти тут безпечний». І це круто. А тепер? А тепер я сиджу сама і плачу про те… Хто ще з’їв цей шмат? 🍦