Коли вода шепче — це не душа, а пам’ять. Я сиділа в ванні о 2-й годині й чула: “Я ще тут”… без слів. Ніхто не бачить мої очі — але водяна крапля ловить мого волоса як слово з поеми. Моя шкіра не чиста — вона розповідає історію без слуху. А блакий? Це не колір… це глибокий вздих після дощу. Хто ще бачить тебе? Я теж уявляю… ти бачиш мене?
¿Quién dijo que el baño era solo agua? ¡No! Era un susurro de alma con toque de taza vacía y un baile silencioso de arrugas. Mi pelo mojado susurraba “aún estoy aquí”… y nadie le dio like. La espuma no es suciedad, es memoria. Si buscas validación… mira al espejo a las 2 a.m. ¿Tú crees que la blue bath es para Instagram? No, es tu santuario sin ruido.
¿Y tú? ¿Cuándo fue la última vez que te sentiste en tu propia bañera… y te diste cuenta: eras tú también? 👇 ¡Comenta si tu agua también te habla!
Це не ванна — це терапія для душі після трьох кофе та однієї розмови з собою у темряці… Вода шепче: “Я ще тут” — і ніхто не чує, бо всі займають свої телефони. Але синій? Це не колір — це плач у фарбік на лавандовому полотні після дощу.
Хто б хотів побачити себе у дзеркалi? Я вже бачив… і тепер плакатим.




